КОЛИ СПАДКОЄМЕЦЬ НЕ МОЖЕ ВИЗНАТИ НЕДІЙСНИМ ДОГОВІР КУПІВЛІ ПРОДАЖУ НЕРУХОМОСТІ, ЯКЕ ФАКТИЧНО ЙОМУ НАЛЕЖИТЬ?

СПАДКОЄМЕЦЬ НЕ МОЖЕ ВИЗНАТИ НЕДІЙСНИМ ДОГОВІР КУПІВЛІ ПРОДАЖУ НЕРУХОМОГО МАЙНА, ЯКЩО ЙОГО СПАДКОДАВЕЦЬ ЗАБУВ ЗАРЕЄСТРУВАТИ ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА НЬОГО ПІСЛЯ РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ

Дане судове рішення відповідає на питання, який спосіб захисту прав обрати спадкодавцю, який успадкував нерухоме майно, яке належало померлому спадкодавцю на підставі рішення суду про розірвання договору довічного утримання. Але проблема в тому, що спадкодавець не поновив державну реєстрацію права власності на дане майно в реєстрі права власності. 

У Даній справі спадкодавець, який помер при житті розірвав укладений ним договір довічного утримання. 

Посилання на рішення Верховного суду: https://reyestr.court.gov.ua/Review/130193712

З невідомих причин померлий спадкодавець при житті не поновив державну реєстрацію права власності на дане майно. 

Відповідач, особа яка раніше була набувачем за договором довічного утримання продала цю квартиру. Хоча сам договір довічного утримання був розірваний.

Позивач (спадкоємець у даній справі) просив суд визнати недійсним даний договір довічного утримання посилаючись на вищезазначені підстави позову.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2023 року у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, вказавши, що у разі порушення речового права позивача, як спадкоємця ОСОБА_5 , воно може бути поновлено лише у разі звернення з вимогою про витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння, та саме такий спосіб захисту, в даному випадку буде належним та ефективним.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 02 травня 2019 року спірної квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гуляєвою Н. В.

Скасовано державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 31393481 від 02 травня 2019 року, час реєстрації 13:41:53, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 18211582251101;

Поновлено реєстрацію права власності на спірну квартиру за померлою спадкодавецею ОСОБА_5 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 , відчужуючи спірну квартиру, могла бути не обізнана про те що договір довічного утримання розірвано рішенням суду, проте її дії з відчуження спірної квартири є протиправними, а сам договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки передумови набуття права власності за відчужувачем ОСОБА_3 є незаконними.

У сукупності вказане свідчить про мету ОСОБА_3 заволодіти чужим майном з корисливих мотивів з метою збагачення, що свідчить про недійсність цього правочину та порушує права позивача як спадкоємця на майно померлої власниці ОСОБА_5 .

Апеляційний суд вважав, що витребування майна з чужого незаконного володіння є неналежним способом захисту, оскільки майно не вибуло з володіння позивача як власника квартири, а лише як спадкоємця на підставі заповіту, як документа, який дає йому право на успадкування спірної квартири.

Відповідачем у справі було подано касаційну скаргу.  Касаційну скаргу відповідача задоволено  частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року скасовано, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зважаючи на наступне:

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 7) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке.

Спірні правовідносини стосуються захисту прав позивача на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 та було незаконно відчужене на користь інших осіб за цивільно-правовими угодами (див. пункти 8-9).

Позивач обрав як спосіб захисту своїх прав визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації.

Верховний Суд звертає увагу, що нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності (стаття 386 ЦК). Зокрема право власності може бути захищено шляхом речово-правових засобів: пред`явлення віндикаційного та негаторного позовів; також шляхом допоміжно речово-правових засобів захисту, у формі пред`явлення позову про визнання права власності тощо.

Відповідно до норм статей 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосування способів захисту цивільних прав, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права [1].

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам 

 Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

 Щодо особливостей способів захисту прав власника, необхідно звернути увагу, що власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий підхід Верховного Суду є сталим, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи (див., наприклад, відповідну постанову Великої Палати Верховного Суду [4]).

Отже, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав [5].

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Далі Верховний Суд враховує, що згідно з статтями 1216, 1218 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

 Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК).

 Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК).

У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК, зокрема

у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього [6].

Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємців власника (див., наприклад [7-8]).

 З огляду на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції не переглянув, а тому зробив передчасний висновок про його скасування та задоволення позову.